Андрій живе у Німеччині вже багато років. Колись він разом із сім’єю відвідував одну з церков, намагався не пропускати богослужінь і навіть не задумувався над тим, що його духовний шлях може виглядати інакше.
Усе змінилося випадково. Одного вечора YouTube запропонував йому програму, назву якої Андрій уже й не пригадує. Пам’ятає лише відчуття: ніби хтось відчинив двері, про існування яких він і не здогадувався.
Пошуки привели його на канал “Надія”. Одна програма, друга, третя… Спершу з цікавості, а потім із внутрішньої потреби він почав слухати проповіді, роз’яснення книги пророка Даниїла, переходив до різних уривків Біблії. Каже, що раніше Слово Боже було для нього складним і незрозумілим, але з часом усе почало складатися в єдину картину.
На роботі він перестав увімкати музику. Замість неї слухав біблійні теми та лекції. Так минуло півтора року. Усередині ніби загорівся вогонь: слухати хотілося знову й знову.
Це був період внутрішньої боротьби. Спочатку Андрій перестав відвідувати традиційну церкву. Те, що раніше сприймалося спокійно, тепер стримувало його. Особливо гостро він шукав відповіді на питання про суботу:
Чому саме субота, а не неділя?
Чому так написано в Біблії?
І чому раніше він цього ніде не чув?
Він прослухав Біблію повністю, а згодом і вдруге. Друге прослуховування стало поворотним моментом: усе раптом стало на свої місця.
Життя почало змінюватися. Андрій відмовився від алкоголю, переглянув харчування. Це дивувало друзів і створювало певну напругу вдома, але з часом дружина теж почала цікавитися Словом Божим. Він давав їй посилання на програми, показував тексти в Біблії. І Бог торкався вже не лише його серця.
Живучи у Франкфурті, Андрій довго не міг знайти українську християнську спільноту. Радився із знайомим віруючим, слухав про вчення їхньої церкви, але відчував: це не його шлях.
Одного дня у Facebook він натрапив на проповіді Сергія Степанюка. Слухав із цікавістю – і наважився написати, чи існує у Франкфурті адвентистська громада. За кілька днів отримав відповідь і потрібний контакт.
Так завершилися три роки пошуків, що почалися з одного випадкового відео.
У церкву Андрій прийшов із твердим рішенням. Найперше бажання – прийняти водне хрещення. Разом із дружиною вони пів року відвідували богослужіння та зустрічі з підготовки до хрещення, і 6 вересня 2025 року уклали заповіт із Богом, ставши членами Адвентистської церкви. Їхній доньці сімнадцять, вона робить свої перші кроки у вірі. Сім’я змінюється разом.
Андрій каже, що Бог вів його крок за кроком – через сумніви, пошуки, зміни, опір і надію. Вів через людей, через програми, через Слово.
“Хто хоче знайти – той знайде”, – повторює він.
Його історія почалася з випадкового кліку на екрані смартфона, а продовжується вже цілком свідомим шляхом віри.
